Йому не вистачило року до ювілею, і зовсім трохи сил та часу – щоб завершити проект усього життя – будинок скульптора. На 79-му році помер Микола Головань. Відомий у Луцьку і далеко за його межами як вправний і трудолюбовий митець.
З квітами та теплими спогадами прийшли попрощатися ті, хто вчився у скульптора, працював із ним, дружив та любив.
“Це геніальна людина, розумієте? Такі люди не часто народжуються. Це була хороша, прекрасна, добра людина”, – ділиться директор лялькового театру Данило Поштарук.
Миколу Микитовича, розповідають, важко було застати під час відпочинку. Завжди в роботі, у планах на завтра і мріях про свій вернісаж.
“Він належав не собі. І його сім’я, можливо, чогось недоотримала в побутовому сенсі. Він належав мистецтву”, – каже письменник Володимир Павлік.
Усі, хто добре знав Миколу Голованя, називають його генієм.
Багато не говорив, але був красномовним. Ним захоплювалися, його працю описували у книгах та картинах. На його подвір‘ї побували сотні журналістів. Усім однаково з любов‘ю і щирістю він розповідав про те, як з мертвого каменю точить живі скульптури.
“Микитович – це живий геній, якого ми не цінували при житті, але так це складається. Дуже сподіваюся, що його спадщина буде оцінена, що місто не розпорошить, не знищить, а збереже”, – каже кінорежисер Олесь Санін.
До слова, на початках обійстя Миколи Голованя часто потерпало від вандалів, які руйнували скульптури та робили збитки. Скульптор же ніколи на них не скаржився, натомість робив їм подарунки і залучав до спільної праці.
Миколу Голованя похоронили на міському кладовищі у Гаразджі, поруч з могилою його сина.