У Луцьку російськомовні українці взялися вивчати державну мову. Якщо на перше заняття у розмовний клуб прийшло тільки 10 людей, то друге зібрало вже удвічі більше.

Про те, чому чоловік із самісінького серця України – з міста Києва – досі не говорив державною і чому російськомовна лучанка вміє, але не розмовляє українською – розповіла Анастасія Качина.

Пан Юрій – зі столиці України. Через війну переїхав працювати до Луцька. Він жодного дня у своєму житті не говорив українською – виріс у російськомовній сім’ї. Єдине, згодом розкаже, завше слухав українське слово від тітки. Та була філологинею.

«Это украинское слово – такой колорит, которого русский никогда не передаст. Понимаете? Украинская мова до такой степени богатая! С детства я всегда этому поражался», – висловлюється киянин Юрій.

Згодом одружився з україномовною. Це, власне, дружина порадила пану Юрію ходити сюди – у розмовний клуб.

«Говорит, тебе необходимо туда придти для того, чтобы ты начал думать уже украинскою мовою… У меня было якесь бажання таке, но не було толчка», – продовжує Юрій.

Аби допомогти таким, як Юрій, російськововним українцям освоїти державну мову, у Волинському національному університеті імені Лесі Українки організували розмовний клуб української.

На другому занятті уже вільних місць в аудиторії не було. У перших рядах – лучанка Антоніна Миколаївна. Вона живе у Луцьку не один десяток років, проте на українську так і не перейшла.

«Так вышло, бо семья такая была русскомовная і такого опыта на украинском язике вообще не было в меня», – каже Антоніна.

Народилася Антоніна Миколаївна у Білорусі. Вийшла заміж та переїхала в Україну. До війни розмовляти російською, каже, було нормальним. Нині ж з усіх сил старається викорінити із себе мову вбивці.

Координаторка розмовного клубу, кандидатка філологічних наук Оксана Приймачок акцентує: мета таких занять не змушувати людей говорити українською, бо так треба. У стінах цієї аудиторії лишень допомагають тим, хто хоче освоїти державну мову.

«Я завжди вас тут буду чекати. Навіть коли двоє прийде, ми все одно будемо проводити заняття. Тоді індивідуальна форма вийде», – звернулася Оксана Приймачок.

Заняття тривало годину. Учасникам клубу розповіли про традиційні українські привітання.

Усі присутні читали оповідання з давньої історії Луцька та робити «розминку» для язика.

«Для того, щоб ніхто не думав, що бувають якісь, вибачте, російські щелепи чи ще якісь. Наші щелепи здатні вимовити все що завгодно», – пояснила Оксана Приймачок.

Найбільше вподобали учасники клубу так званий «тест на паляницю».

Зауважимо, що заняття у форматі живого спілкування відбуваються в аудиторії 108 головного корпусу ВНУ імені Лесі Українки щовівторка та щочетверга з 16:00.