У селі Білин Ковельського району дали прихисток родині з Нікополя. Біженець Микола розповів: ніколи не думав, що опиниться тут, та й про Волинь нічого достеменно не знав. З рідного міста людей змусили втікати обстріли та бомбардування. Коли надія на покращення згасла, зрозуміли, що треба негайно рятувати дітей, і подалися світ за очі.

«Із Запоріжжя був евакуаційний поїзд. Це ж він до нас заходив, у нас там людей дуже багато, ледве влізли в той поїзд. Бажаючих було багато, но не всім пощастило. І це ж приїхали сюди в Ковель… Люди кругом підійшли, кажуть, ми волонтери, чим вам допомогти. Я не знав, кому що казати, так розгубився», – пригадує Микола.

Розгубився, бо до таких відкритих людей не звик. Та й що біда застане так неочікувано – ніхто не сподівався. Сім’я ж немаленька: троє дорослих і четверо діток.

Волонтери одразу обігріли, нагодували. Кілька днів сім’я мешкала в одній із релігійних громад. Тим часом для переселенців підшуковували хатину у селі. І знайшли. Невеличку, втім з усіма необхідними зручностями.

«Тут і підведений газ до будинку, і світло, є телебачення, санвузол у приміщенні, ванна, пральна машина, навіть холодильник, тобто повністю хата обладнана для життя», – каже староста Петро Бородій.

Сім’я потихеньку обживається. Господині якраз наводять у будинку лад.

Особливо, каже чоловік, пощастило дітям, адже є телевізор. Та й з усім необхідним неабияк допомагають місцеві жителі. Є чим розпалити піч. Також привезли постіль, продукти, посуд. Ще трошки речей підвезуть згодом.

«Люди хороші, дуже хороші, кращі, ніж у нас навіть, набагато кращі, допомагають все, дружні», – ділиться одна з біженок.

«Так, тут люди гостинні, в нас так би не повелися. Ніхто б не поміг і куска хліба б не дали», – підтвердила інша.

Голова сім’ї без діла не сидить. Чим може, каже, готовий допомагати місцевим. Більше того, чоловік уже знайшов підробіток.

«На другий день пішов шукати роботу – зразу знайшов. Ну хто шука – той находе», – каже.

Але найбільше сім’я тішиться з того, що діти в безпеці, усі разом живі та здорові. Файно, втім серце болить за дім.

«Щоб швидше все закінчилось – і повернуться додому, все одно дома є дома. Хоч і тут добре, але то ж дома», – кажуть біженці.

У цілому в старостинському окрузі вже більше сотні переселенців. Кожну сім’ю намагаються обігріти та знайти тимчасовий притулок. Діток долучають до дистанційного навчання в місцевій школі. Файні умови є не в кожній хатині, втім допомогти стараються чим можуть: дровами, продуктами, речами. Це можна отримати у приміщенні ЦНАПу.

Від людей, каже староста, місцеві очікують тільки вдячності й мінімальної підтримки. А вже спільними зусиллями зроблять затишок кожній сім’ї.