У Бужанах Мар’янівської громади Луцького району за мир моляться перед іконою років Другої світової війни. Вона дивом збереглася після того, як церкву нещадно бомбили тоді ще німецькі фашисти. У 1945-му у храмі залишалися тільки голі стіни, осколки і… Євангеліє! У нього влучив ворожий снаряд, нині ж святиня доводить: пережили ту війну – подолаємо й цю.

Свято-Михайлівський храм у селі Бужани – навіть не свідок, а жертва Другої світової війни. Тут зберігаються осколки, які дістали із дзвіниці.

«Коли ми замінювали дах, уже безпосередньо дерев’яні конструкції, тому що настав час, то ми знайшли в тих дерев’яних балках, стінах безліч уламків», – пригадує настоятель отець Павло.

Німецькі окупанти гатили по церкві і навіть – з неї. Кажуть, що на дзвіниці храму сидів німецький снайпер і знищував людей.

«Коли вибивали того німецького снайпера, то і пошкодили цю будівлю значно. Але слід сказати, що святиня діяла. Я не знаю, як це було під час бойових дій. Але вона ніколи не закривалася під час атеїстичної пропаганди», – розповів священник.

У роки Другої світової Бужанами пролягала лінія фронту, тож те, що бойові дії не оминули святиню, не дивина. Дивина – це старовинне Євангеліє. У нього влучив ворожий снаряд. Та дерев’яну обкладинку книги не пробив.

«Цей уламок, коли вцілив, то прошив усе Євангелії навиліт. І зупинився аж тут, але все одно є пошкодження цієї сторони палітурки», – показує пошкоджену книгу настоятель.

Євангеліє, уламки снарядів і розбитий храм. Це все, що тут було, коли у 1977-му святиня відчинила свої двері для парафіян після років заборон, розповідає пані Валентина. Тоді її чоловік був настоятелем церкви.

Робили святиню своїми руками. Пані Валентина сама розписувала іконостас. Його вдалося закінчити за місяць. Ікона розп’яття Христа – теж її робота.

«Збільшила його в 11 разів, бо була іконочка маленька, і я її збільшила – мала очі добрі», – пригадує жінка.

Відбудовувати храм парафіянам довелося майже з нуля. Окрім уламків і Євангелія, старовинна ще й ікона, але й та збереглася, бо постаралися місцеві.

«Ремонт робили, то хотіли міняти і Богородицю. А я кажу: ні, не будемо, реставрувати будемо. І вони кажуть, що то більше сили треба віддати на те, але реставрували», – каже місцева мешканка Марія Яблонська.

Пережив храм Другу світову – переживе й війну, що спіткала українців нині, переконані селяни.

«Та наша ікона служила і за Гітлера, і тепер за руского, і тепер вже за українського. І ми всі дуже поклоняємось їй, і просим щоб нас захистили і щоб війна скінчилася», – розмірковує Марія Яблонська.

До слова, церква – українська, й українською тут почали молитися ще задовго до того, як Україна отримала Томос. А в січні 2019-го це вже зробили й офіційно – на паперах. У своїй країні – своя церква, і кожен у цьому селі до останнього відстоюватиме українське.

У старовинній святині сьогодні віряни моляться за наших захисників. Храм, який стільки всього пережив, вселяє віру, що ми подолаємо і цю війну.