У місті залізничників відновили роботу майже всі спортивні секції. Виняток лише кікбоксинг, бо тренер нині не вчить, а сам застосовує прийоми – бореться з окупантами на передовій.

Про те, які секції можна відвідати, скільки це коштує, і чому харків’янин Єлизар щодня долає 40 кілометрів, аби поганяти м’яча у Ковелі – у сюжеті нашої Анастасії Качини.

Цікаво, що на тренування ходять не тільки жителі міста, але й вимушено переселені діти, які нині проживають в Ковелі або поблизу. Лише заняття з шахів відбуваються в онлайн-режимі.

«Діти працюють за програмою, тому що вид спорту дозволяє працювати з дому, і тренери працюють, відповідно, теж з дому. І ще в нас є кікбоксинг. Наш тренер на сьогоднішній день на війні, він захищає – виконує свій обов’язок – захищає нашу Україну», – розповів заступник начальника управління культури, молоді, спорту та туризму Роман Лис.

Усі ж решта спортивних секцій повністю відновили роботу. Це футбол, веслування, вільна боротьба, волейбол, карате, бокс, легка атлетика та плавання.

«У зв’язку з тим, що басейн не працює, все одно наші тренери шукають вихід, користуються дружніми стосунками з луцькими партнерами – їздять в Луцьк найталановитіші діти», – каже Роман Лис.

Через повномасштабну війну в Україні чимало ковельських дітей нині за кордоном, натомість їхні місця зайняли дітлахи з інших регіонів України, які нині знайшли прихисток у Ковелі.

«Ми всіх радо приймаємо у наші секції. Заняття для них і для наших ковельських дітей повністю безкоштовні», – зазначив посадовець.

Збоку футбольного поля за грою онука наглядає харків’янка Зінаїда. Вони – вимушено переселені.

«Ми самі з Харкова. Внук займався футболом, і тут продовжуємо, стараємося принаймні… Внук настільки любить футбол… Не займатися ми не можемо», – каже жінка.

На Волинь, розказує, приїхали 8 березня.

«Почали якраз бомбити, і ми приїхали. У нас тут родичі, тому ми сюди потрапили, їхали машиною, дуже довго. Ну і потрапили сюди, і скільки будемо сидіти –не знає. Чекаємо», – ділиться Зінаїда.

Аби онук займався футболом, пані Зінаїда мусить щоразу долати 40 кілометрів. Бо оселилися харків’яни не в Ковелі, а в Ягодині. Сам же юний футболіст грає з п’яти років.  Дуже, каже Єлизар, хочеться пограти із рідною командою з Харкова, втім, у Ковелі, запевняє, грати теж непогано.

За грою хлопців уважно стежить дівчина. Вона теж переселенка із Харкова. Війна, каже, – не привід припиняти вчитися, тому тут – у Ковелі – збирає інформацію для дипломної роботи.

«У першому семестрі ми обрали тему дипломної «Вуличний спорт». Тобто баскетболи, футболи, вуличні танці і так далі. Але під час таких умов треба було виходити з того, що є. Якраз зараз тема перекваліфікувалася на спорт під час війни», – розповідає Валерія.

У дипломній роботі, за словами дівчини, вона розповідатиме, що у воєнний час більшість секцій перенесли надвір, тому що у спортзалах облаштували гуманітарні хаби та волонтерські центри.

«Заклади призначені для видачі гуманітарної допомоги, а все відбувається тут. Молодь не падає духом і займається все одно далі», – зазначає харків’янка.

Роман Лис каже: аби дітям було де займатися, потрібно постійно дбати про якість покриття на футбольному полі. У воєнний час це робити надто складно.

«На даний час ми не можемо придбати нічого, що пов’язане з доглядом за спортивними об’єктами: фарба, насіння газонної трави, міндобрива тощо», – пояснює заступник начальника управління.

Утім, завдяки тренерам усіх спортивних секцій, які готові працювати, відверто каже Роман Лис, за копійки, а то й на волонтерських засадах – стан усіх об’єктів не лише зберігають, але й покращують.

«Активно утримуємо, утримувати будемо і, я думаю, в цьому компоненті ми будемо не останні», – зауважив посадовець.

А тому, спортивні об’єкти у Ковелі він вважає одними з найкращих в області.