До вашої уваги – ще одна історія людей, яких війна змусила покинути домівки. Мешканці одного із районів Чугуєва, що на Харківщині, усі гуртом ховалися у бомбосховищі. Разом вони приїхали на Волинь евакуаційним автобусом.

Що розповідають люди зі знищеного російськими окупантами міста – у сюжеті.

Чугуїв – місто на Харківщині. Із 24 лютого воно потерпало від атак російських окупантів. Уже в перші дні війни в Чугуєві серед загиблих були діти.

«Останнім часом – дуже багато вибухів, влучило в завод, у м’ясокомбінат, в житловий масив, багато будинків зруйновані», – розповіла переселенка Галина Давидова.

У Чугуєві рашисти зруйнували щонайменше 40 багатоповерхівок, понад 300 приватних будинків, мости і низку інфраструктурних об’єктів. Життя сім’ї Афанасьєвих і подружжя Давидових зберегло бомбосховище. Хоча, зізнаються, час від часу його покидали.

«Деякі магазини в нас працювали, але довго йти до них. У нас на районі все позакривалося. Ми на околиці району, а ходили в центр до Чугуєва, і там можна була скуповуватися. Пішки десь 30 хвилин», – пригадують переселенці.

Такий-от «рускій мір» змусив їх покидати домівку, а разом із ними втікати змушені були майже усі жінки та діти. Волонтерські автобуси щодня забирали людей у більш безпечні регіони країни, адже своїм терором рашистські війська не давали спокою жителям Чугуєва. Ось із бункера попрямували на Волинь, про яку раніше хіба просто чули.

«Я тут перший раз. Спокійно – вже гарно», – ділиться враженнями Ілля Афанасьєв. Бо нині над головою не літають ракети.

«Можна не боятися, що у твій будинок прилетить якийсь снаряд чи у бомбосховище прилетить щось», – додає Ілля.

У свої 70 не сподівалася покидати домівку і пані Марія. На Волинь приїхала теж просто із чугуївського бомбосховища.

«Щодня багато – 100, 150 – виїжджало. Хочеться додому. Городи садити. Надіємося на краще», – каже переселенка Марія Степанова. Поки городи садити ніде, дозвілля організовує інакше: «Ми на ринок їздим. Ось ниток купила. Вишиваю».

Чугуїв уже вдалося звільнити від російських окупантів. Місто наразі почали відбудовувати. Втім, поки про повернення додому переселенці нині не думають – страшно. Вірять у краще і моляться за перемогу.