На подвір’ї Свято-Миколаївського храму, що у Кременці Луцького району, як ніколи людно. Прийшли сюди не лише місцеві, а й жителі сусідніх сіл Ужова та Михайлин. І причиною стало не чергове богослужіння. Громада зібралася для того, аби церква нарешті розпрощалася з Московським патріархатом. Передувало тому анонімне голосування.

«Чотири групи буквально за 4 години обійшли всі 3 села. Результат був очевидний: 540 підтримали, 114 – проти», – повідомила староста Кременця Руслана Турок.

Зі священником, розповідають, кілька разів говорили індивідуально.

«Ми всі розказували йому про свою позицію і просили приєднатися до нас. Він сказав, що йому треба подумати і для цього потрібен час», – каже Руслана Турок.

Утім, час ішов, а настоятель храму погоджуватися на пропозицію не поспішав. Тож громада вирішила: з ним чи без, а перейти в ПЦУ повинні.

«Люди гинуть, воюють, нас вбивають, дітей калічать. І що, ми будемо підкорятися їм? Звичайно, що ні», – наголошує місцева мешканка Ніна.

А що питання не на часі – більшість не погоджується.

«Питання на часі, тому що йде війна, однозначно ми повинні і нашій Україні позбутися всього російського», – заявляє голова Копачівської громади Олександр Совтис.

«З самого дитинства ходила сюди, але останні роки не відвідую цей храм, ходжу до храму ПЦУ в Жидичині. Оскільки мені не подобається, що тут правлять старословянською мовою. На мою думку, молитися треба тією мовою, яку ти знаєш», – каже місцева мешканка Юлія Назарук.

На громадські слухання прийшов і настоятель храму отець Василь Дендак. Ховатися, каже, йому немає від кого і власної позиції не приховує. Бо ж у цій церкві служить вже 30 років. Ба більше, він її разом з іншими і зводив. І упродовж років, додає, вкладав у храм усю душу, щоб і на території було все гарненько, і в приміщенні.

«Нам неприйнятне, щоб патріарх благословляв на війну. Це кожного душу ріже, і мені як священнику так само, бо в мене 4 племінники воюють на передовій, і мені теж серце болить за свою рідну церкву і за свою землю. Але собор вирішив від’єднатися від Москви по всіх канонах», – пояснює священник Василь Дендак.

Ці ж збори, каже він, громадські, а не парафіяльні. Тож правомірними їх не вважає. Такої думки дотримується і частина місцевих. До того ж запевняють: війну ніколи не підтримували, і все, чого хочуть, це – єдності.

«Ми категорично не переносимо Москву і все, що з нею пов’язано, але церква – це не рукавички, які можна міняти до кожних туфельок», – зазначає місцева мешканка Галина.

Та й стільки люду, ділиться священник, на церковному подвір’ї давно не бачив. Хоча помочі в людей просив не раз.

«Сьогодні, бачте, скільки прийшло молодих швидких хлопців. А коли я кличу – ходіть-но дрова, бо священник сам рубає, – нема нікого», – зауважує Василь Дендак.

Аргументи людей не переконали, і голова зборів таки попросив голосувати. З майже трьохсот людей, які зареєструвалися на зборах, більшість підтримали перехід.

Настоятель храму каже: прикро, що люди не дослухаються до його думки. Після цього, мовляв, лиш сусід на сусіда почне дивитися скоса, та перечити не збирається.

«Я не хочу, щоб якісь були протистояння. Я хочу, щоб все було мирно. Тому, якщо їхня більшість – значить, вони тоді повинні представити документи на те, що вони мають право володіти цим храмом. Це статут, єдиний реєстр, який не видається в сьогоднішній час», – наголошує священник.

Громада ж тим часом прийняте рішення буде узаконювати. Доти у храмі ще служитиме Василь Дендак.