Від хати до хати з піснями та різдвяною зіркою. Саме так із давніх-давен віншували українці у Різдво. Колядники не минали жодної домівки, аби привітати господарів зі святом та побажати всім достатку, здоров’я й щастя. Окрім того, це ще й можливість підзаробити дітям на добру справу чи свої забаганки, як-от на солодощі чи омріяні подарунки.

Утім із часом традиції забуваються, та й світова пандемія дається взнаки. Чи живуть традиційні колядування у волинських містах та селах і чи віншуватимуть цьогоріч діти?

Мешканці волинських сіл розповідають: вранці 7 січня ходять колядувати діти. А вже на вечір інколи приходять дорослі. Колядників у селах вистачає.

Пандемія, кажуть, мало кого лякає, бо коляда у Різдво – справа свята. Хоча деякі сім’ї вагаються, чи пускати цьогоріч дітей колядувати.

Усе ж люди раді, що така традиція існує, і зустрічати колядників готуються завчасно. Грошей на таку справу, кажуть люди, зовсім не шкода – навпаки, хочеться віддячити за колядку і добрі побажання.

У селі Тойкут Ковельського району традиції відроджує місцевий колектив «Шавлаєчка».

«Колядка в нас жила, живе і, мабуть, буде жити, бо є люди, які з нею не розлучаються… Ми вбираємось в українське народне вбрання, хустинка має бути обов’язково, беремо з собою зірочку… Без коляди то не туди і не сюди», – каже очільниця будинку культури у Тойкуті Валентина Ілюшик.

Ходять віншувальники скрізь, де встигають: і по домівках, і по підприємствах громади.

«Дім, у який не зайшли колядники, то нещасливий дім. Так що в кожну хату треба, щоб зайшли колядники. А з колядничків щоб зайшов перший хлопчик або мужчина – це хороший знак і символізує добробут, мир, злагоду та спокій», – пояснює Валентина Ілюшик.

Сил, кажуть, не школа. Та й втома зовсім не дається в знаки. Адже головне – дарувати людям радість, настрій і гучну колядку.

Гроші між собою, розповідають учасники колективу, не ділять. Усе витрачають на розвиток культури у громаді і на колектив. Аби костюми придбати і тішити мешканців яскравими концертами протягом року.