Нардеп з Волині Ігор Гузь    поділився  досвідом та емоціями з проходження 100 кілометрів без їжі та сну.

Разом із нардепом участь в  в акції “Похід 100”, який відбувся біля Києва,   взяли ще 50 людей. Про це він написав на своїй сторінці у фейсбуці.

Текст допису подаємо без змін:

У принципі, вважаю, що це – хороший досвід для будь-кого, хто має більш-менш непогану спортивну підготовку, бажання та силу волі. Особисто я до цього моменту долав не більше 50 кілометрів пішки. Наша група, організована Pohod100 (сподіваюся, вони зможуть перейменуватися в #pohid100), пройшла дистанцію, зокрема, і вночі при температурі -10 градусів. І це був фактор, який дещо ускладнював весь процес.

Для початку треба розуміти, для чого Вам такий виклик? І чи готові Ви, зціпивши зуби, дійти до кінця, адже у будь-якому варіанті наприкінці дистанції буде важко, або дуже важко.

Одяг та екіпіровка. Більшість мають проблеми з натертими ногами, але мені вдалося гарно підібрати взуття (дві пари) та термошкарпетки, тому ця болячка довготривалих походів оминула стороною.

Відсутність їжі та сну глобально не впливали на моє самопочуття: а от мороз – так. Особливо в моменти, коли ти мусиш почекати тих, хто відстав, або на привалах. При -10 градусах м’язи, які до того розігрілися, миттєво стають «дубовими». І щоразу їх знову «розкочегарити» вдавалося через силу.

Більшість учасників користувалися туристичними палицями. У принципі, це полегшує долання маршруту, але я якось обійшовся без них, хоча і ніс їх всю дистанцію у наплічнику.

Гарний налобний ліхтар стане запорукою того, що ви не підвернете ногу. Мій здався за годину до світанку і далі виручив iPhone.

Навушники теж згодилися. Часом з ними було набагато легше, тим більше, що завантажив з десяток різних драйвових музичних альбомів.

Для мене критичним став 94 кілометр. Нашій групі, яка йшла попереду і рахувала свій маршрут за особистими трекерами, здалося, що до фінішу залишається всього 6 кілометрів і цей відрізок по трасі в напрямку станції метро «Бориспільська». Як з’ясувалося, в організаторів був давно узгоджений маршрут і нам напевне справедливо «намалювали» ще 12 кілометрів. Ось тут і здала психологія, організм вимкнувся і останні 5-6 кілометрів мої ноги нагадували дерев’яні колоди, а настрій та запал миттєво зникли. Можливо, це та сама історія, яку проходять марафонці на 40 кілометрів, або, можливо, просто так і мало бути)

За час походу скинув 2,5 кг. Два дні після походу не ходив, а шкандибав)

Мені була цікава мотивація учасників, більшість з яких отримували такий досвід уперше. В основному, це – бажання подолати свої страхи та спробувати кинути виклик самому собі. Не так з фізіологічної, як із психологічної точки зору.

Тому, в цілому, я задоволений таким досвідом. Раджу і Вам спробувати.