У ХІХ столітті Володимир-Волинський виглядав доволі бідно. Ряд епідемій холери в 1831 і 1837 роках, великі пожежі 1833, 1853, 1859 років призвели до його часткового занепаду.
Наприклад, у пожежі 1883 року згоріло 400 різних будівель, в тому числі кам’яні та дерев’яні житлові будинки, торгові лавки, будинок головної гауптвахти. Місто довелося відбудовувати. Ці всі негативні чинники дали поштовх до розвитку нової забудови та розробки планування міста, – йдеться на порталі Стародавній Володимир.
Саме наприкінці ХІХ століття міняються межі міста. Забудова поширюється в напрямку Устилузького та Ковельського трактів, починається засипка болота та річки Смочі, освоюється район нинішнього вокзалу. У 1885 році вулиці міста були невимощені, брудні, без тротуарів, тільки в деяких місцях прокладено по дві-три дошки одна біля одної. Населення міста поступово зростає.
У 1889 році у Володимирі-Волинському проживало 76 дворян. З них 34 – чоловіки і 42 жінки. Купців було 20 чоловіків і 3 жінки. Міщан налічувалося 6 765, з них 3 807 чоловіки, 2 948 жінки. Цехових робітників – 741.
За релігійною приналежністю у місті було 988 православних, 631 римо-католиків, 2 протестанти, 6482 іудеїв.
Житлових будинків у державній власності було 2 кам’яних і 2 дерев’яних будинки. Церковних та монастирських будинки житлового типу 3 кам’яні, 1 дерев’яний. Громадських – два дерев’яних. Приватних будинків було 78 кам’яних і 962 дерев’яні.
У місті було 2 державних магазини, один кам’яний, один дерев’яний. Приватних нежитлових дерев’яних будинків налічувалося 348.
У місті діяли 2 кам’яні церкви, 1 монастир, 1 римо-католицький костел, 1 єврейська синагога та 10 молитовних шкіл (2 кам’яні, 8 дерев’яних).