Війна змусила покидати домівки тисячі українців. Чимало з них знайшли прихисток на Волині. Ми розкажемо вам історію про мешканців Житомирщини, які, аби зберегти життя дітей, просто сіли в евакуаційний автобус і подалися світ за очі. Знали тільки одне: Україну не покинуть і за кордон не поїдуть точно. Хто дав тимчасовий притулок родині і що вона розповідає про волинян, про яких раніше чула тільки як про бандерівців, розповімо у сюжеті.
Пані Тетяна – мама трьох діток. Разом із сім’єю вони мешкали у Коростені Житомирської області. Утім, коли 24 лютого українські міста почали бомбардувати росіяни – тривога постукала й у їхні двері.
«Два тижні жили ми – нас обстрілювали майже щодня. І житлові райони теж. Наш будинок цілий, але мусили тікати – за дітей дуже страшно було», – розповідає жінка.
Каже, вдома залишалися до останнього, аж поки над будинком не просвистів ворожий снаряд.
«У сусідів є погріб – то ми туди ходили», – зазначає Тетяна.
До слова, Коростень вже кілька разів потрапляв під авіаудари з боку ворожих військ. До того ж місто розташоване на півночі Житомирщини, де не припиняються обстріли. Жінка розповідає: чекати довше не стали, бо серце боліло за дітей, тож швидко взяли найнеобхідніше і, як тільки з’явився евакуаційний автобус – сіли і поїхали світ за очі.
«Мені було страшно, що я не знаю, куди їду. Із собою взяли те, що на нас, і змінне дітям… І не знаєш, ти повернешся чи ні», – пригадує Тетяна.
Врешті родина опинилася в Угринові на Волині. Тут їх радо зустріли, і така гостинність здивувала людей, адже до того, кажуть, чули про місцевих тільки як про бандерівців.
«Все тут є, все нам новеньке дали, і постіль, і посуд, і все-все-все. З їжі нам повністю все дають. Умови гарні. Люди відкриті… В шоці, шо люди до такої міри відкриті, дуже хороші люди», – ділиться враженнями Тетяна.
Зловживати гостинністю, кажуть, не збираються. Тому чоловік пані Тетяни вже знайшов підробіток, адже сам за фахом – будівельник.
«Він ходить на роботу, його забирають кожен день о 9-й ранку – церкву ремонтує», – розказує жінка.
Подобається у селі і діткам. Вони часто гуляють на вулиці. Найбільше вподобали річку. За домівкою, зізнаються, дуже сумують.
Сім’я з нетерпінням чекає можливості повернутися додому. Чи не щодня телефонують до сусідів. Та в області, кажуть ті, дуже неспокійно. І більша частина тамтешніх жителів виїхали з міста. Тож поки сім’я лишатиметься на Волині і чим може допомагатиме жителям Угринова.