Місяць, як в Україні триває повномасштабна війна. Спочатку переляк, спантеличеність, відчай і величезний страх, нині – налагоджена робота задля спільної перемоги. Війна згуртувала. У гарячих точках тримають оборону, а там, де нині спокійно, тримають тил.
Як налагодили роботу в Боратинській громаді – бачила Ольга Матвєєва.
Тишу в коршівському дитсадку порушують звуки із кухні. Млинцями, які тут готують господині, скоро смакуватимуть у гарячих точках.
«Мого чоловіка брат на сході – він показував вареники у відрі. Я кажу, може, ти наші їси? Він каже, може, то й ваші, але в нас у більшості зі Львівської області. Значить, наше доходить до них, хоч він на сході. Він не каже де», – розповідає одна із кухарок.
Не обов’язок змушує жінок приходити сюди щодня. А відповідальність і величезне бажання допомогти. А поряд із кухнею, показує директорка дитсадка Мирослава Хопта, облаштували умови для біженців.
«Тут столики для наших переселенців, будемо готувати їм їсти. А тут ліжка», – показує вона.
Для 20 дорослих біженців і стількох же дітей. У цій групі є все необхідне.
«Ще мають привезти їм мікрохвильовку, електричний чайник і машинку новеньку для прання одягу чи білизни», – пояснює директорка.
Чи доведеться жити біженцям у стінах дитсадка, ще не знають, бо селян, що готові поселити їх у себе вдома, достатньо. Поки садочок породній, господині несуть приготовлене у школу поряд.
Шкільні кухарки теж на своєму робочому місці із самого рання. Розповідають: у дитсадку – смажать, тут – варять. Щодня так готують близько 120 порцій.
«Не втомлюємся зовсім, тому що це на благо людям, які нас захищають, то втоми нема ніякої. Думаєш, що і надалі так буде, аби мир був, то ми будемо готувати все що треба», : у дитсадку – смажать, тут – варять міркує Галина Павлюк.
Вареники парують, але їх уже пакуватимуть і відправлятимуть у гарячі точки. Господині пригадують, як із Чернігова дякували за пиріжки, що приїхали ще теплими. І тішаться, коли розуміють, що їхня праця потрібна. До допомоги захисникам готові долучитися чи не усі у селі, зокрема й біженці.
«Деякі з них самі вже приходять і пропонують свою роботу, дехто пропонує навіть патрулювати в нас по території. Жінки, які не зайняті роботою такою, то приходять і кажуть, що якщо ви готуєте на армію для хлопців, то будемо помагати готувати», – розповідає староста Марія Тарасюк.
Дітлахів серед переселенців теж вдосталь, каже директорка місцевої школи. Усі вже приєдналися до навчання.
«Перший клас – двоє хлопчиків з Харкова, третій клас дівчинка, другий клас – хлопчик із Харкова, і дев’ятий клас також хлопчик із Харкова. Вони всі виходять на відеозв’язок», – розказує директорка гімназії Оксана Ільчук.
Село, що має населення трохи більше як 6 сотень, уже прийняло близько пів сотні переселенців. І стільки ж готові прихистити ще. Місцеві жителі тут віддають свої будинки, аби поселити там тих, хто через війну свій дім втратив. Так у всіх 24 селах громади, розповідає очільниця відділу ЦНАПу.
«Переважна кількість з них мешкають все-таки у приватних будинках наших жителів. Наші жителі дуже активно включилися в цю роботу і практично більше як 200 сімей сьогодні прийняли вимушено переселених осіб», – каже начальниця відділу ЦНАПу у Боратинській громаді Алла Пігула.
Війна згуртувала. Щодня плетуть сітки, готують, приносять гуманітарну допомогу, приймають вантажі із-за кордону і працюють із переселенцями – охочих допомагати стільки, що за кожним селом громади вже закріпили свій напрям. Та все, що вдається зібрати за день, привозять у Боратин і вже тут розподіляють: що переселенцям, а що далі, за межі області.