Сумщина – прикордонна з росією область – однією з перших потрапила під масовану навалу сухопутних військ окупантів. Росіяни мали блискавичний план оточення і захоплення Києва, але він провалився. Наступ агресора зі східного напрямку затримали містечка Сумської області. Вони уже звільнені від ворогів, але, на жаль, зазнали руйнувань та жертв серед мирного населення.
Як живуть люди у понищених містах і що розповідають ті, кому вдалося виїхати, – у нашому сюжеті.
Артем Товмасян – пастор протестанської церкви у Тростянці та Сумах. Чоловік щойно повернувся зі сходу, куди відвіз чергову партію гуманітарної допомоги. Його церква вціліла, але у що перетворили міста окупанти – досі в голові не вкладається. У галереї його телефону – одні руїни.
Сім’я Артема мешкала недалеко від кордону, тому люди добре бачили довжелезні колони російських танків, які їхали в Україну. Давала про себе знати кожна випущена ракета з боку росії на територію України. У перші дні виїжджали світ за очі тисячі людей. Серед них і Товмасяни. Речі й документи зібрали за 15 хвилин.
На Волинь прибула і Неля з дітьми. Поки чоловік допомагає у Сумах, жінка з дітьми звикає до нових реалій.
«Ми чули, як літали літаки низько. Цей звук я не забуду ніколи. Як тікали в підвал… З дітьми голими… В курточку замотали… Це не забути», – не може стримати сліз Неля Товмасян.
Особливо активно почали виїжджати з міста після того, як авіаудар припав на житлові будинки. Тоді загинуло 22 людей. Лишатися в місті було страшно і їхати також. Адже знали про випадки, коли окупанти розстріляли людей просто на блокпосту. Спершу виїхали у сусіднє село. Коли стало небезпечно й там – вирушили далі.
«Багато вибухів, і вночі було видно, як летять снаряди з боку російської федерації. І ми тоді поїхали. Їхали до Луцька три дні», – розказує Давид Товмасян.
На Волині родина найбільше переживає за тата.
«Мама дуже переживає за нього, думає, що з ним там. Часто немає зв’язку. Але додзвонюємося, і каже, що все добре. Я маму заспокоюю», – розказує хлопчик.
Нині через соцмережі люди збирають замовлення на ліки, побутові речі, продукти харчування. Усе передають на Сумщину. Чи не найбільше постраждав Тростянець. За місяць окупації росіяни розбомбили майже все місто. Жертв серед цивільного населення було багато, а ті, хто залишився живим, починають жити далі. Коли отримують гуманітарну допомогу – сльози навертаються самі.
Юрій – тепер єдиний житель одного з будинків у Тростянці. Журналістів він веде до підвалу, адже тепер мешкає там. Тут невеликі запаси води та їжі, мобільна пічка і кішка, яку Юрій врятував від загибелі.
«З цієї сторони дороги стояв БТР і кулеметник. От вони стояли, і кулемет був наведений наверх», – пригадує Юрій.
Ракети, які росіяни запускають зі своєї території, і нині дуже добре чути. Люди живуть в тривозі і страху. Тому, попри звільнення населених пунктів, повернутися до нормального життя мешканцям Сумщини важко.