Поки захисники у гарячих точках боронять наші землі і б’ють москалів, люди в тилу дбають, аби у них вистачало на це сил. Так, волинська родина у себе вдома налагодила цілий цех із виробництва тушонки. Скільки вже відправили – не знають, бо ж після двох тисяч банок рахувати їх перестали.

У гостях в сімейства побувала Ольга Матвєєва.

«Тарас привозить м’ясо, рубає його, а далі наша робота: миємо, готуємо банки разом з Лідою Василівною», – розповідає господиня Любов Деменік.

Щодня пані Любов готує тушонки, які ввечері їдуть у «гарячі точки».

«Як побачиш, скільки тих людей сидять у підвалах без їжі і без води… Ми ж тут, Богу дякувати, ситі. Треба працювати», – міркує жінка.

У кожну баночку, окрім курятини і, звісно, любові, додають крупи, аби нашим захисникам на передовій було смачніше і ситніше.

«Ми вже три мішки перловки виробили, мішок гречки. Чечевиці ще от пів мішка залишилося, будемо допрацьовувати», – розповідає жінка.

«І працюємо з Лідою Василівною отак. 64 баночки за раз. Закрутили, побовтали, щоб сіль знизу розтала, все», – показують процес приготування.

Далі роботу переймають чоловіки. Уже закриті баночки закладають в автоклав.

Голова сімейства Анатолій Демедік цей автоклав придбав ще задовго до війни. І саме він підштовхнув родину займатися благодійною справою, бо ж розпочалося усе, коли потушкувати свинину попросили знайомі.

«Запропонували нам, привезли м’ясо переробити на тушонки в автоклаві. Ми погодилися. Спільно – мама, сестра, двоюрідні сестри – те все зробили», – розказує Тарас Демедік.

Тушонки зробили, а банки, яких понаносили небайдужі селяни, залишилися. Відтоді вирішили своє виробництво продовжувати – за гроші «єПідтримки» придбали ще один автоклав. А далі налагодили й закупівлю м’яса. З усім іншим охочих допомогти вдосталь. Це й усе село, і навіть люди за межами області.

«Односельчанин Валік Давидюк запропонували нам телятину привезти. В них було телятко, вони його зарізали, привезли нам м’ясо, і ми переробили… Дуже-дуже багато людей долучаються, і Луцьк, і навколишні сіла, і Рожище», – каже Тарас Демедік.

Тушкується м’ясо до години часу при температурі 110 градусів. Далі – кілька годин холоне, і свіженька «Переспівська тушонка» вирушає у «гарячі точки».

Кілька сотень банок відправлять у Харків. Волонтери їх роздають і мирним, і, звісно, українським захисникам, бо ж сили їм нині потрібні.

«А москаля нам треба бити і треба гнати його чим скоріше. А раз хлопці ситі – вони його будуть човпти. То треба, щоб хлопці були ситі, то сім’я старається і робить», – ділиться роздумами Анатолій Деменік.

А ситі і вдячні військові та мирні жителі із Києва, Бучі, Харкова, Рубіжного, Сєвєродонецька вже встигли і посмакувати, і подякувати волинянам. А родина Деменіків й надалі тримає тил і вже готує наступні партії, аби в українців були сили бити москалів.