Сім’я з Київщини пережила окупацію і, попри весь жах, покинути вже рідний Макарів вони не змогли. Тож щойно місто звільнили від орків – люди взялися волонтерити і разом з іншими, кому вдалося вижити, починають відроджувати селище.

Нині сім’я з маленькою донечкою приїхала по допомогу на Волинь і своєю історією поділилися з нашою знімальною групою.

«Їхали під обстріли… 40 кілометрів – то було… печаль», – пригадує Олексій.

Чоловік не стримує сліз. Нині він із дружиною та маленькою донечкою приїхали по допомогу, аби відвезти найнеобхідніше в Макарів на Київщині. Та щойно чоловік згадує рідне селище – на очі навертаються сльози. Адже його разом з іншими населеними пунктами Бучанського району лише місяць тому звільнили від російської окупації.

«Ми пробули на війні 16 днів. Бачили це все діло. Печально дуже. Сюди приїжджаєш, то обстановка змінюється, а там дуже печально. Розбите все повністю. Гради, танки, багато чого побачили», – каже Олексій.

Суцільна розруха та розбиті будинки. Від спокійного мирного Макарова не лишилося і сліду. Сім’я розповідає: останнім часом мешкали в Бучі, згодом переїхали до Макарова, думали там знайдуть прихисток.

«Виїхали з Бучі, думали якось уберегтися, але, на жаль, там знайшло нас», – розказує про пережите.

Із півторарічною Анечкою сиділи у підвалі понад 3 тижні. Окрім них, були й інші люди з дітками. Саме за їх життя, каже жінка, переживали найбільше.

«Вони самі відчували: коли десь їдуть танки чи обстріли якісь – моментально всі засинали в одну мить. Самі переживали, щоб вони не плакали, щоб нас не почули, щоб до нас не прийшли», – згадує Вікторія.

Виїхати змогли лиш, коли над селищем замайорів синьо-жовтий стяг. Подалися на Волинь, бо Вікторія родом звідси. Та довго бути тут не змогли.

«Ні магазинів нема, нічого в нас немає, в нас все розбили. Це зараз уже трошки все настроюється. І все тільки завдяки волонтерам», – зазначає Олексій.

Коли у звільнених від окупації містах стало спокійніше і населені пункти почали розміновувати – сім’я взялася волонтерити.

«Їдемо, підтримуємо, допомагаємо людям хоч якось, чим можемо, що в наших силах. Дякуємо волонтерам, які тут допомагають нам. Ми завантажуємо, наша маленька донечка з нами, не покидаємо ні тата, нікого», – каже Вікторія.

Усе необхідне роздають просто неба в населених пунктах Київщини. На Волинь по гуманітарну допомогу сім’я приїздить уже втретє.

«Ми вже передали на Макарівський район і продукти харчування, і одяг, і ковдри, засоби гігієни і, звичайно, паски – великодні подарунки… Зараз ми перед святом вирішили їм трошечки приємніше зробити, щоб вони відчули цей дух свята», – коментує директорка БО «Благодійний фонд «Українські вовки» Світлана Демко.

Волонтери, діляться, необхідні товари збирають регулярно, аби якомога частіше відправляти у найгарячіші точки та мирним людям, які мусять нині жити в руїнах та без комунікацій. Напередодні ж свята усім обов’язково додають ще й великодні гостинці. А бійцям – малюнки від діток.

«Це допомога місцевих міста Луцька і найголовніше – це допомога з-за кордону… Важко дивитися, ви б самі бачили… Це без сліз не розкажеш», – розповідає волонтер Валентин Щукін.

Волонтери проводжали сім’ю із трепетом в серці, бо ж за кілька зустрічей, кажуть, дуже зріднилися. Найближчі вісім годин Олексій, Вікторія та їх маленька донечка проведуть у дорозі. Та їхатимуть, запевняють, з піднесеним настроєм та вірою у краще, адже знають, що їх з нетерпінням чекають сотні людей на Київщині.