Коли тата Софії Столярчук розстріляли – її було лише два роки. Тоді, у 41-му, її мама лишилася одна з трьома дітьми. Без батька і домівки. Сьогодні, у річницю розстрілу в’язнів Луцької тюрми, пані Софія не може стримати сліз.
Таких історій не одна, і не дві. Адже у Луцькій тюрмі розстріляли близько чотирьох тисяч людей. Серед загиблих і дядько Віри Левчук, цьогоріч йому мало виповнитись 100 років. Проте, життя зупинилось на двадцять третьому.
Віра Левчук, а з нею і інші лучани, не зважаючи на дощову і холодну погоду у 77-ту річницю розстрілу вийшли на скорботну ходу. Пройшлися центром міста у бік тюрми. Там, на місці, де у 41-му розстрілювали українців, священики відправили панахиду.
У червні 41-го у Луцька в’язниця була переповнена політичними бранцями. Серед них – патріотично налаштована молодь, активісти Організації українських націоналістів, священики, науковці, творча інтелігенція. У звязку з нападом німців в’язнів планували евакуювати. Та не встигли – почалося бомбардування. Відтак, згідно з директивою народного комісара Держбезпеки СРСР Меркулова, в’язнів знищили. Такою була ситуація в усіх тюрмах західної України. В одному Луцьку органи НКВД розстріляли близько двох тисяч людей..