Замість Азербайджану – на Волинь. У Доросинях Луцького району оселилася родина азербайджанців, яка через війну змушена була покинути Краматорськ. Ці люди не поїхали у рідний край, бо ж давно своєю домівкою вважають Україну. Щоправда, побувати на Волині і не сподівалися. Наша Ольга Матвєєва побувала в гостях.
11-річна Нурлана передає привіт за кордон подрузі, з якою ще взимку чи не щодня бачилася в Краматорську. Та після повномасштабного вторгнення росії дівчинка у своєму місті бачила лише коридор у власній квартирі.
«У мене було два матраци, там спали я і мама. Може, іноді сестра спала. І коли починали бомбити, ми чули вибух, то моя мама починала молитися, і я теж», – розповідає дівчинка.
Із появою «руского міра» розійшлися шляхи не лише із друзями, а й з усім звичним життям. На Волині, де родина Нурлани знайшла прихисток, опинитися раніше і не сподівались.
«Якщо чесно, я думала, що ми поїдемо в наш рідний край, Азербайджан. У принципі я ніколи не була в селах, і тут мені сподобалося, я б жила тут», – розмірковує Нурлана.
На Волинь, а саме в село Доросині, приїхала уся родина – це 16 людей. Кажуть, попри те, що можливість виїхати до Азербайджану дійсно була, хотіли залишитися в Україні. Бо це – домівка.
«У нас в Україні все можна. Людина почуває себе вільно і живе вільно… Тягне, звичайно, додому, а в селі вимушено живемо. Але тут добре. Дітям дуже подобається», – каже переселенка Наталія.
Нурлана разом зі сестричкою Дінарою розповідають про нове, несподіване навіть для себе хобі – садівництво. Показують, як приїхали, висадили нарциси. В іншому місці, кажуть, вже невдовзі може прорости мандарин. Як правильно висаджувати – дівчатам показали місцеві.
Вподобали дівчата також сусідську кішку. М’ясоїдка – так називають чотирилапу, бо та дуже полюбляє м’ясо. Серед улюбленців – ще хом’ячок. Його, ділиться Нурлана, у Доросині везла із Краматорська.
Життя у волинському селі вподобали, але все ждуть перемоги, аби повернутися додому – у Краматорськ. І щодня стежать за новинами, які надходять звідти.