Усміхнена і працьовита двірниця Світлана працює з 7-ї до 14-ї години. До роботи вранці п’є каву та вирушає на вулицю Шухевича, де прибирає двори. А сама мешкає аж на Володимирській. Спершу добратися сюди було важко через комендантську годину. Тепер такої проблеми немає. Жінка розповідає, що з початком тепла робота стала приємнішою.
Як працюється двірникам у новій реальності, та ще й із настанням весни, коли роботи багато як ніколи, – у сюжеті 12 каналу.
Прибирає двори вже другий рік і свою роботу любить. Свіже повітря і зарядка щодень. Війна розповідає жінка, на її роботу ніяк не вплинула. Хіба нерви іноді підводять, як новин надивитися. А до сирени, каже, вже звикла.
Виїжджати з рідного Луцька не буде. Роботу покидати також не збирається. Хоч і мінімальна, але заробітна плата, на яку можна жити. Боїться тільки за людей і свою Україну.
«Другий раз як бомбили – була вдома. Таке враження, ніби знизу хтось підкинув тебе. Руки, ноги – все потерпло. Не хотілося ні на роботу йти, нікуди – не той стан був», – пригадує Світлана.
Попри тривогу навколо, у ЖКП №3 кажуть, що роботу не припиняли. Прибирають двори після зими, з тротуарів збирають суміші, приводять до ладу газони та квітники. Із тим, що робота не на часі, не згідні.
«Ми живемо сьогодні і прибираємо. Поки що не прийшли. Ми віримо, що їх зустрінемо, дамо гідну відсіч… Я особисто ще й планую посадити город», – каже майстер ЖКП №3 Анатолій.
На вулиці Степана Бандери зустрічаємо ще одних прибиральників. Працюють так само – з сьомої ранку. Допомагає не зійти з розуму, кажуть двірники, робота.
Але війна внесла добрячі корективи і в роботу, і в життя людей.
«Бачте, скільки тривог багато. Треба ховатися», – міркує двірник В’ячеслав.
Попри усе, люди кажуть, що виходять на роботу, щоб триматися разом і працювати на економіку країни. Найбільше хочуть, щоб війна завершилася, а сюди ворог, кажуть, якщо і прийде, то вже не вийде.