Вона не любить, коли її називають біженкою чи переселенкою. Бо вона, така як усі жителі країни – вона українка. Харків’янка Катерина Зарицька, домівку якої вщент зруйнував снаряд окупанта, наважилася розповісти, як війна змінила її життя.
Про біль, втрату і збережене життя. Про плани і про перемогу – у нашому сюжеті.
Працювала адвокаткою, чекала народження первістка. Із чоловіком узяли квартиру в іпотеку, зробили ремонт і щойно переїхали з орендованого житла у власне. Усе, каже Катерина, було так, як мріяли. Однак лише до ранку 24 лютого.
«Я дивлюся у вікно і бачу, як у різних частинах міста просто все палає», – пригадує.
Цей день мав бути не такий, каже. «У мене були плани, що я прокинуся, прийду до суду – у мене ще судове засідання було призначене, що буду працювати в звичайному режимі», – каже жінка.
Та вибухи й обстріли не припинялися – довелося ховатися в метро.
«Дуже хотілося зберегти не стільки себе, скільки маленьке життя, яке в мене є. Два тижні я перебувала в метро, і все здавалося, що треба трошки потерпіти – і вже можна буде і народжувати, і працювати, жити звичайним життям», – ділиться вона.
Вибухи ставало чути дедалі ближче. «Там сталося, що через 2 тижні снаряд влучив у мій будинок», – згадує Катерина.
У будинок, де вона з чоловіком придбали омріяну квартиру, де зробили ремонт і встигли пожити лише два дні.
«І чоловік прийняв рішення, щоб я все-таки з Харкова виїхала. Чесно кажучи, їхала в нікуди. Розуміла, що потрібно їхати в іншу частину Україну. Але як – не розуміла, все було в тумані», – розказує жінка.
Вона досі не пам’ятає, як опинилася у Луцьку. Прибувши, одразу побігла в лікарню.
З малюком усе добре. І з Катериною теж. Вона в безпеці.
«Після цього всього пологи для мене взагалі не страшні», – запевняє вона.
На запитання, що буде далі, після пологів, Катерина каже: перемога. Вона повернеться додому, в український Харків. З чоловіком відбудують свій дім і будуть виховувати майбутнє – маленького українця чи українку.